Сторінка психолога

зображення_viber_2024-09-04_09-11-36-100.jpg

Як правильно проживати свої емоції?

У житті кожен з нас стикається з різними емоціями, які ми часто поділяємо на позитивні і негативні. Позитивні емоції ми приймаємо і радіємо їм, а негативні часто намагаємося уникати, витісняти або заперечувати. Багато людей вважають, що демонстрація своїх емоцій є проявом слабкості або щось неприємне. Проте негативні емоції не зникають, якщо їх придушити. Вони переходять на підсвідомий рівень і можуть викликати тривогу, панічні атаки, депресію та інші проблеми.

Ось кілька способів, як ефективно проживати свої емоції:

🔅 Не контролюйте свої емоції. Спроба придушити емоції може створити ще більший стрес. Натомість корисніше направити свої емоції, такі як страх, агресія чи образа, на що-небудь зовнішнє (але не на інших людей).

🔅 Прийміть свої почуття. Для ефективного проживання емоцій іноді достатньо визнати їх. Скажіть собі: «Так, я зараз злюсь / мені сумно / я відчуваю прикрість, і це нормально».

🔅 Виписуйте свої думки. Ведіть журнал або записуйте свої переживання, не оцінюючи і не аналізуючи їх. Просто пишіть все, що відчуваєте, навіть якщо це будуть неповні речення або обривки думок.

🔅 Дайте вихід емоціям через тіло. Емоції часто живуть у тілі, тому важливо знайти способи їх виразити. Можна танцювати, співати, кричати, тупотіти ногами, плакати, бити подушку, бігати або займатися фізичними вправами.

Проживання емоцій допомагає зменшити їхній вплив на ваше життя і сприяє збереженню психічного здоров’я. Важливо навчитися розуміти і приймати свої почуття, щоб вони не завдавали шкоди вашому благополуччю 🙌✨

Додатково

зображення_viber_2024-08-20_14-15-03-571.jpg

family-0b1ca065568758086573dc842a7fdf6eefe3be2aaa834c93e1efb899820bbc5e.jpg

Рекомендації батькам гіперактивних дітей

У своїх відносинах із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це допоможе зміцнити в дитини впевненість у власних силах.
Уникайте повторень слів «ні» і «не можна».
Говоріть стримано, спокійно і м’яко.
Давайте дитині тільки одне завдання на певний відрізок часу, щоб вона могла його завершити.
Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
Заохочуйте дитину до всіх видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.
Підтримуйте вдома чіткий розпорядок дня. Час прийму їжі, виконання домашніх завдань і сну повинний відповідати цьому розпорядкові.
Уникайте по можливості скупчень людей. Перебування у великих магазинах, на ринках, у ресторанах тощо чинить на дитину надмірно стимулюючий вплив.
Під час ігор обмежуйте дитину тільки одним партнером. Уникайте неспокійних, гучних приятелів.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.
Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.
Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.
Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.
Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.
Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу — найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.
Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.
Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.
Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите,цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Поради батькам конфліктних дітей

Стримуйте прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба звертати увагу на недоброзичливі погляди один на одного або бурмотіння собі під ніс. Звичайно, в усіх батьків бувають моменти, коли ніколи й неможливо контролювати дітей. І тоді найчастіше виникають «бурі».
Не намагайтеся припинити сварку, обвинувативши іншу дитину в її виникненні і захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах її виникнення.
Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, що призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші способи виходу з конфліктної ситуації.
Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може утвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і буде продовжувати провокувати їх.

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.
Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.
Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.
Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.
Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.
Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Джерело: https://yunist.org.ua/batkivska-rada/dovidnik-dlya-batkiv/poradi-psikhologa-batkam-shchodo-vikhovannya-ditey.php

Як батьки можуть допомогти дитині з ООП підготуватися до школи

Початок шкільних занять завжди стресовий для першачків, ба більше, коли це дитина з ООП. І строки її адаптації до шкільного життя та правил напряму залежать від рівня психологічної підготовки. Тому батькам рекомендується:

грати вдома в школу: розставляти стільці, проводити уроки, можливо, повісити дошку та писати крейдою тощо;

підготувати разом із дитиною портфель до 1 вересня: купити приладдя, розкласти олівці та фломастери в пеналі, порозглядати та обговорити зошити, дозволити дитині одягти портфель та прогулятися з нею до будівлі школи;

поговорити з батьками однокласників – дуже важливий пункт, адже й досі чимало дорослих ставляться до інклюзивного навчання з острахом, а іноді й вороже. Тож на загальних батьківських зборах перед 1 вересня варто прояснити ситуацію – розказати про дитину та її особливості (тільки те, що вважаєте за потрібне), про сильні сторони та можливості, допомогу, якої вона потребує. Треба бути готовими до запитань та дати чесну на них відповідь.

Джерело: https://nus.org.ua/articles/yak-dopomogty-dytyni-z-oop-m-yako-perejty-iz-sadka-v-shkolu/

розповідати дитині про школу: що і як там відбувається, що є парти й дошка, що треба піднімати руку, коли хочеш щось сказати тощо. Можна показувати фото та відео про школу. Якщо навчальний заклад уже обрано, варто прогулюватися шкільним подвір’ям та спостерігати. Головне – усі розповіді мають бути позитивними та спонукати дитину до зацікавлення шкільним життям та відчуття безпеки;

дотримуватися шкільних правил удома: піднімати руку, коли треба щось сказати, мовчки слухати, відкривати разом потрібну сторінку, мити руки перед їжею (звертати на це увагу дитини), поводитися тихо. Але обов’язково наголошувати, що все це – репетиція до школи;

проговорювати разом страхи дитини: і не лише співчувати їм, але й дати чіткий план дій на кожен випадок, що турбує дитину, аж надто коли її страхи стосуються її ж особливостей;

заздалегідь познайомити з вчителем і класом, у якому навчатиметься дитина. Це дасть змогу не лише заспокоїти дитину, але й учителю поспілкуватися з нею сам на сам, скласти враження та встановити зв’язок. У школі варто показати не лише клас, але і приміщення, якими може користуватися дитина – коридори, туалети, їдальня, сходи тощо;

Як допомогти дитині з ООП

м’яко перейти із садка в школу

Робота з дитиною в закладі освіти, а особливо – її перехід з однієї ланки освіти до іншої, має будуватися на таких принципах:

1. Індивідуальний підхід. Це означає орієнтуватися на особливості та потреби дитини, адже схожі особливості дітей не гарантують однакових методів роботи. Немає двох абсолютно однакових дітей, тож не можна застосовувати єдину методику для всіх дітей зі схожим діагнозом.

2. Залучення родини. Рідні перебувають із дитиною поруч 24/7, тож обов’язково треба прислухатися до їхньої думки та стилю виховання й комунікації з дитиною.

3. Мультидисциплінарний підхід. Усі фахівці, які працюють із дитиною, мають перебувати в постійній взаємодії;

4. Підтримка працівників та інших дітей. Діти з ООП, батьки яких вирішили їх соціалізовувати в садку, а далі – у школі, потребують підтримки та допомоги оточення, а отже – необхідне комфортне та довірливе середовище в колективі, де перебуває дитина;

5. Системна підтримка. Робота з дитиною з ООП – справа не одного місяця чи року, це безперервна робота всіх учасників освітнього процесу.

Батьки дитини з ООП, яка готується до шкільного навчання, перебувають у постійному стресі, адже мають величезну кількість страхів щодо її майбутнього. Вони стосуються обрання закладу освіти, розуміння навчальних програм, корекційних занять, доступності освіти для конкретної дитини, ролі асистентів вчителя та дитини тощо. І завдання фахівців на цьому етапі – надати максимальну інформацію щодо можливостей, які надає освітня система дітям з ООП. Це і є один із напрямів роботи ІРЦ.

Так, не всі батьки розуміють, що висновок ІРЦ – рекомендаційний, а остаточне рішення ухвалюють вони й самі обирають форму навчання для дитини (інклюзивна, індивідуальна форми, спеціальний заклад). Працівники центру не повинні впливати на їхнє рішення, але можуть дати ґрунтовні відповіді щодо переваг та недоліків кожної форми навчання.

Перебування дитини з ООП у ЗДО – позитивний досвід. Він формує перші навички комунікації та взаємодії, навчає дитину дотримуватися правил поведінки з дорослими (вихователем, що потім легше трансформується у взаємини з учителем, коли дитина переходить у ЗСО) та однолітками. А техніки та методики ЗДО щодо роботи з такою дитиною можуть надалі з не меншим успіхом використовувати й у школі.

Але важливо, аби всю інформацію вчитель отримав ще до початку навчання, аби не мав “винаходити велосипед” у спілкуванні з дитиною, а міг одразу користуватися правилами, до яких вона вже звикла. Це може стосуватися, наприклад, жестів дозволу чи заборони, методик, які допомагають заспокоїти дитину чи зосередитися їй у навчальних ситуаціях тощо.

Джерело: https://nus.org.ua/articles/yak-dopomogty-dytyni-z-oop-m-yako-perejty-iz-sadka-v-shkolu/

Інформаційні листи

Алгоритм організації інклюзивного навчання

Чек лист "Організація інклюзивного навчання"

Формування безпечного освітнього простору

Валізка сучасного педагога. Мотиваційні картки для супер учнів

Перша психологічна допомога

Поради для вчителів початкової школи, які працюють з дітьми з особливими потребами

Поради вчителям ЗОШ, які навчають дітей з порушенням інтелекту (з легкою розумовою відсталістю)

1. Підготувати дітей класу до того, що поряд із ними навчатиметься учень з особливими освітніми проблемами:
• Створити в класі демократичне середовище, налагоджувати між учнями дружні стосунки, щоб розумововідсталі діти почувалися себе членами колективу;
• Привчати здорових дітей допомагати ( в разі потреби) опікувати розумово відсталих однолітків;
• Присікти зневажливе ставлення до дітей з обмеженими можливостями.

2. Перед прийомом до класу дитини з легкою розумовою відсталістю детально ознайомитися з його анамнестичними даними. З цією метою поспілкуватися з батьками дитини; вивчити медичні довідки; усвідомити, в чому полягає першопричина ( пологова чи післяпологова травма, хвороба в ранній період, вплив медикаментів тощо)

3. Вивчити спеціальну медичну та педагогічну (дефектологічну) літературу з метою з’ясування впливу ушкоджень (пологові травми, хвороби, психічні захворювання тощо) на процеси навчання та розвитку. Детально вивчити особливості розвитку психічних процесів дитини з легкою розумовою відсталістю ( стан пам’яті, уваги. Мислення, темп роботи, працездатність, прояви поведінки, стан емоційно-вольової сфери тощо)

4. Ознайомитися з сучасними педагогічними підходами і методиками, які застосовуються у спеціальних школах під час навчання дітей з легкою розумовою відсталістю. Необхідно в школі мати навчальні програми ( відповідного класу). Щоб мати уявлення, якими завданнями вміннями та навичками мають оволодіти розумово відсталі діти на кінець навчального року.

5. На кожну дитину з обмеженими можливостями необхідно скласти індивідуальний навчальний план (враховуючи складність дефекту).

6. Знаючи специфічні особливості психічних процесів розумово відсталих дітей, коригувати їх у процесі навчання; враховувати під час навчання; враховувати під час планування діяльності.

• Розумово відсталі діти зазвичай мають слабку пам’ять , тому матеріал треба подавати невеликими «дозами» і звертати увагу на багаторазове повторення вивченого матеріалу. З цією метою урізноманітнювати прийоми і види робіт на закріплення вивченого матеріалу, застосовувати дидактичні ігри і лише після засвоєння цього матеріалу давати складніший новий матеріал.
• У розумово відсталих дітей порушено активну увагу. Треба застосовувати наочний матеріал для її активізації, чергувати види діяльності (більш складні завдання чергувати з легшими).
• У розумово відсталих дітей переважає конкретно-наочне мислення. На нього й треба спиратися у складанні навчального матеріалу. Для цього слід застосовувати зрозумілу яскраву наочність (предметні картинки, рахунковий матеріал, малюнок-схему до задачі тощо.)
• Діти з легкою розумовою відсталістю мають знижені темп роботи та працездатності. Значить, для них необхідно зменшити обсяг завдань та їх кількість. А складність має бути доступною. Для цього дітям можна давати індивідуальні картки із завданням відповідної складності та перфокарти, в які треба лише вставити відповідну орфограму або числову відповідь ( і зовсім немає необхідності переписувати це завдання в зошит, якщо дитина має слабкі чи недостатні навички письма)
• Діти з легкою розумовою відсталістю зазвичай не мають достатніх навичок самостійної роботи. Потрібен постійний контроль за виконанням ними завдання (щоб вони не втрачали уваги та напряму діяльності)
• Діти з обмеженими розумовими можливостями потребують неодноразового повторення вчителем інструкції щодо виконання того чи іншого завдання. Тому вчитель має переконатися, як і наскільки точно учень зрозумів, чого від нього вимагають, і лише після цього дозволити виконати завдання. В разі потреби, слід дати учневі додаткові пояснення щодо виконання завдання.
• Уміти підтримувати в дитини впевненість у своїх силах, прагнення до пізнавальної діяльності; запобігати різним змінам у психічній діяльності, поведінці та загальному стані дитини та адекватно реагувати на них.

Джерело: https://parostok.com.ua/navchalna-robota/porady-dlia-vchyteliv-pochatkovoi-shkoly/